Мадура
Мадура | |
---|---|
Pulau Madura | |
Карта | |
Географія | |
7°3′36.000000099999″ пд. ш. 113°24′1.0002046363079e-07″ сх. д. / 7.06000° пд. ш. 113.400000000028° сх. д. | |
Акваторія | Індійський океан, Яванське море |
Група островів | Великі Зондські острови |
Площа | 4250 км² |
Найвища точка | 471 м |
Країна | |
Індонезія | |
Регіон | Східна Ява |
Адм. одиниця | Східна Ява[1] |
Населення | 3739614 осіб (2013) |
Мадура у Вікісховищі |
Мадура (індонез. Pulau Madura) — острів у Малайському архіпелазі в складі Індонезії. Лежить біля північно-східного берега острова Ява, відділений від нього Мадурською протокою. Омивається Яванським морем і морем Балі Тихого океану. 2009 року сполучений з Явою мостом Сурамаду[en].
Площа — 4250 км², максимальна висота над рівнем моря — 471 м. Населення (станом на 2013 року, враховуючи населення прилеглих невеликих островів) — понад 3700000 осіб, більшість із яких становлять корінні жителі — мадурці.
Адміністративно належить до провінції Східна Ява. Найбільші населені пункти — Памекасан, Бангкалан, Сампанг, Суменеп — центри чотирьох однойменних округів (кабупатенів), на які розділена територія острова.
Історично основними заняттями остров'ян є скотарство і видобуток солі. Найвідоміша етнокультурна пам'ятка острова — гонки на биках[en].
Мадура лежить біля північно-східного берега більшого острова Ява, що належить до Великих Зондських островів Малайського архіпелагу. Омивається Яванським морем і морем Балі, які належать до басейну Тихого океану. Від Яви відділена Мадурською протокою, ширина якої в найвужчому місці становить близько 4 км[2]. Від 2009 року ці два острови сполучені мостом Сурамаду[3].
Біля південно-східного узбережжя Мадури, у Яванському морі і Мадурській протоці, розсипані численні дрібніші острови — Камбінг, Сапуді, архіпелаг Кангеан[en] та ін[4].
Площа Мадури становить близько 4 250 км². Вона витягнута майже строго із заходу на схід і має досить правильну довгасту форму. Берегова лінія переважно рівна, відносно сильно порізане лише південно-східне узбережжя. Максимальна довжина острова — близько 160 км, ширина — близько 40 км[2][4].
Рельєф Мадури переважно горбистий, на південному заході є досить велика низовина. Найбільш піднесеною є північно-східна частина острова. Максимальна висота над рівнем моря — 471 м — пагорб Тембуку (індонез. Gunung Tembuku). Острів складений головним чином із мергелів і вапняків, досить поширені карстові явища[2][4].
Клімат острова екваторіально-мусонний, дещо менш вологий в порівнянні з сусідньою Явою, однак загалом типовий для основної частини Індонезії. Сухий сезон, як і на більшості островів Малайського архіпелагу, триває з травня по жовтень, вологий — з листопада по квітень, найбільша кількість опадів випадає, як правило, у грудні-лютому. Середня кількість опадів — близько 1500 мм на рік. Температурні коливання досить незначні, середньорічний показник становить близько 27 °C[2].
Для південної частини острова характерна рослинність саванного типу. У центрі і на сході значні площі займають листяні тропічні ліси[2].
Перші згадки про Мадуру містяться в яванській історичній поемі Нагаракертагама[en], що датована 1365 роком. Там вона фігурує як територія, що входить до складу імперії Маджапахіт, а до того перебувала під владою Кедірі і Сінгасарі — державних утворень, що існували, відповідно, в XI—XIII і в XIII століттях. При цьому, за відомостями автора поеми, Ява і Мадура в давнину нібито були єдиним островом, а Мадурська протока, яка їх роз'єднує, утворилася лише 202 року в результаті потужного землетрусу. Саме цим у Нагаракертагамі автор пояснює культурну спільність яванців і мадурців і їх позитивне ставлення один до одного[5][6].
Після розпаду Маджапахіту Мадура на якийсь час потрапила в залежність від султанату Демак, а після припинення його існування в 1548 році перебувала у васальних або коаліційних відносинах з містом-державою Сурабая[7]. 1624 року острів після запеклого бою захопили війська держави Матарам, що стрімко зміцнювала тоді своє становище на Яві. Цікаво, що завоюванню Мадури матарамський султан Агунг надавав особливого значення з точки зору забезпечення свого регіонального впливу: саме після успіху мадурської експедиції він отримав верховний титул сусухунана, який вирізняв його з-поміж усіх суміжних володарів — султанів[8][9][10]. При цьому, оскільки Агунг не був упевнений у можливості забезпечити покору з боку досить численного мадурського населення, то він наказав переселити близько 40 тис. остров'ян на східну Яву[8].
1705 року східну частину Мадури захопила Голландська Ост-Індійська компанія (НОІК), яка в попередні десятиліття вже встановила свій контроль над значними територіями сучасної Індонезії. На початку 1740-х років НОІК підтримала удільного князя західної частини Мадури Чакранінграта IV, підняв повстання проти матарамського сусухунана, і в 1743 році домоглися від останнього визнання свого суверенітету над усією територією острова[11][12]. Не маючи тоді значних людських ресурсів і не вбачаючи в Мадурі з її неродючими ґрунтами істотної економічної цінності, голландці далеко не відразу приступили до активного освоєння острова. Довгий час фактично єдиним способом його експлуатації був примус місцевих жителів до переселення в інші райони колонії для роботи на плантаціях. Лише у другій половині XIX століття на Мадурі налагодили масштабний видобуток солі — острів став головним її джерелом для голландців, які монополізували право на торгівлю цим продуктом у своїх ост-індських володіннях[13].
Мадура увійшла до складу Індонезії практично відразу після проголошення незалежності цієї держави в серпні 1945 року. Індонезійський суверенітет над нею був підтверджений індонезійсько-нідерландською Лінгаджатською угодою 1946 року, проте після відновлення бойових дій в 1947 році голландці відновили контроль над островом і 1948 року створили на його території маріонеткову квазі-незалежну державу Мадуру. У листопаді 1949 року вона увійшла до складу Сполучених Штатів Індонезії, створених за підсумками Конференції круглого столу. Однак серед жителів острова були дуже сильні настрої на користь приєднання до Республіки Індонезії, і під впливом суспільного тиску в березні 1950 року керівництво цього державного утворення було змушене прийняти відповідне рішення. У Республіці Індонезії острів увійшов до складу провінції Східна Ява[14][15].
Точний підрахунок жителів Мадури досить проблематичний, оскільки профільні державні відомства Індонезії проводять облік населення не власне острова, а чотирьох мадурських округів, які, крім території самої Мадури, включають територію десятків довколишніх невеликих островів. За оцінкою Індонезійського статистичного агентства, чисельність населення «адміністративної» Мадури на станом на 2013 становила 3 739 614 осіб. З урахуванням відносно невеликого населення прилеглих острівців кількість жителів власне Мадури оцінюється приблизно в 3,6 млн осіб[16].
Більш як 90 % мадурського населення становлять корінні жителі — мадурці. На острові також проживають етнічні яванці та представники деяких інших корінних народностей Індонезії, а також незначна кількість осіб китайського і арабського походження[4].
Абсолютна більшість остров'ян сповідує іслам суннітської гілки. Характерно, що мадурці — на відміну від значної частини своїх індонезійських одновірців — мають репутацію вельми ревних прихильників ісламу. Велику роль у їх суспільному і духовному житті відіграють мусульманські богослови й традиційні релігійні школи — песантрени[en]. Існує незначна кількість християн (як протестантів, так і католиків), буддистів то індуїстів, причому до цих конфесій належать переважно некорінні жителі острова, тоді як серед власне мадурців кількість немусульман не перевищує 0,3 %[17][18][19].
Більшість жителів острова вільно володіє індонезійською мовою, однак у повсякденному житті широко використовує мадурську мову, в рамках якої існує кілька діалектів[20].
Мадура завжди була одним із найбідніших регіонів Східної Яви через невисоку родючість місцевих ґрунтів, що ускладнює розвиток землеробства. Традиційне для більшої частини Індонезії рисівництво на острові поширене мало, основні культури — кукурудза, тютюн, маніок, гвоздика — вирощуються переважно для внутрішнього споживання. Основною галуззю сільського господарства тут є розведення великої рогатої худоби: за кілька століть на Мадурі вивели особливу місцеву породу худоби[en] на основі гібридизації бантенга і зебу. Також вирощують кіз, коней і птицю, в тому числі бійцівські породи курей[17][18][21].
Серед ремесел істотне значення мають вироблення шкір, гончарне виробництво, виготовлення батику, ковальство, виготовлення човнів і невеликих суден. Промисловість розвинена досить слабко, головним чином на західному краю острова, зокрема — в Бангкалані. По суті, єдиним товаром, що вивозиться за межі острова, є сіль, видобуток якої тут розпочато ще в період голландської колонізації[17][18].
Низький рівень життя історично був причиною масового переїзду населення Мадури за межі острова, в тому числі в рамках масштабних трансміграційних програм, які здійснювалися як нідерландською колоніальною адміністрацією, так і владою незалежної Індонезії[20][22][23].
За задумом індонезійського уряду, прискоренню соціально-економічного розвитку Мадури повинне сприяти спорудження мосту Сурамаду, який з'єднав у червні 2009 року острів з Явою[3].
З точки зору культури мадурці досить схожі на східних яванців — мають подібні до їхніх форми усної народної творчості, музики (зокрема, гамелан), танців, театру тіней ваянг[17][18].
Разом з тим, унікальною традицією остров'ян є перегони на биках[en], під час яких биків місцевої породи запрягають у легкі двоколісні коляски, а ними управляють візниці — зазвичай юнаки та підлітки. Ці змагання є свого роду «візитною карткою» Мадури, її головною туристичною пам'яткою. Заїзди проводяться щорічно в серпні-жовтні в різних населених пунктах, після чого їх переможці змагаються у фінальному турі, який традиційно проходить у Памекасані. До кінця 1980-х років популярність перегонів на биках виросла настільки, що переможцю памекасанських змагань стали вручати перехідний приз від імені президента Індонезії, а сцену з гонок зображувати на реверсі монети номіналом 100 індонезійських рупій, яку випускали в 1991 — 98 роках[24][25][26].
Ще однією особливою рисою остров'ян, що відрізняє їх від жителів інших районів Індонезії, є давня традиція вбивства як помсти за образу чи рішення побутового конфлікту, яку називають тут чарок (мад. carok, буквально - «бій честі»). Ця традиція, попри протидію влади збереглася до XXI століття. Цікаво, що приводом для чарок іноді може стати цілком незначна за звичайними мірками образа, наприклад, недостатньо ввічливе звернення в громадському місці. Знаряддям помсти практично завжди стає традиційний мадурський серп челуріт[en], який є найбільш поширеним селянським знаряддям серед остров'ян. У кожному з чотирьох округів острова щорічно відбувається кілька десятків випадків подібних вбивств або замахів на вбивство[27][28].
- ↑ Indonesian Minister of Home Affairs Decree Number 050-145 of 2022
- ↑ а б в г д БСЭ та 1969—1978, с. 208, т. 15.
- ↑ а б Resmikan Suramadu, SBY Disambut Tarian Buang Sial (індонез.). Detik. 10 червня 2010. Процитовано 14 травня 2015.[недоступне посилання з червня 2019]
- ↑ а б в г Huub de Jonge, 1989, с. 29.
- ↑ Шауб, 1992, с. 38.
- ↑ Encyclopaedia of Islam, 1993, с. 103, т. 5.
- ↑ Бандиленко и др. та 1992—1993, с. 167, ч. 1.
- ↑ а б Бандиленко и др. та 1992—1993, с. 182, ч. 1.
- ↑ Ooi Keat Gin, 2004, с. 864.
- ↑ Soemarsaid Moertono, 2009, с. 33.
- ↑ Бандиленко и др. та 1992—1993, с. 208, ч. 1.
- ↑ Ricklefs, 2001, с. 126.
- ↑ Ricklefs & Nugraha, 2008, с. 292.
- ↑ Pembentukan Negara Madura tahun 1948 dan Dampaknya Terhadap Republik (індонез.). Badan Perpustakaan dan Kearsipan Provinsi Jawa Timur. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 травня 2015.
- ↑ Muryadi. Negara Madura: Sejarah Pembentukan hingga Penyelesaiannya dalam Negara Kesatuan Republik Indonesia (NKRI) (індонез.). Universitas Airlanga. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 травня 2015.
- ↑ Proyeksi Penduduk Pertengahan Tahun Menurut Kabupaten/Kota 2010 - 2013 (індонез.). Badan Pusat Statistik Propinsi Jawa Timur. Архів оригіналу за 14 травня 2015. Процитовано 22 травня 2015.
- ↑ а б в г Народы мира, 2007, с. 305.
- ↑ а б в г Тишков, 1999, с. 304.
- ↑ Madura in Indonesia (англ.). Joshua Project. Архів оригіналу за 13 жовтня 2015. Процитовано 9 травня 2015.
- ↑ а б Eberhard, David M., Gary F. Simons, and Charles D. Fennig (eds.). 2023. Ethnologue: Languages of the World (вид. 26). Dallas, Texas: SIL International. Online version: Мадурский язык
- ↑ T.S.M. Widia1a, H.M.J. Udo, K. Oldenbroek, I.G.S. Budisatria, E. Baliarti and A.J. van der Zijpp. Unique cultural values of Madura cattle: is cross-breeding a threat? (англ.). Cambridge University Press. Архів оригіналу за 18 травня 2015. Процитовано 7 травня 2015.
- ↑ Andrew Chang (27 лютого 1999). Hundreds Dead in Borneo's Ethnic Conflict (англ.). ABC News. Архів оригіналу за 7 березня 2016. Процитовано 7 травня 2015.
- ↑ Dayak (англ.). GlobalSecurity.org. Архів оригіналу за 10 жовтня 2019. Процитовано 7 травня 2015.
- ↑ Sapi Sonar Muda Bangkalan Sabet Piala Presiden (індонез.). Tribun. 28 жовтня 2014. Архів оригіналу за 4 червня 2015. Процитовано 8 травня 2015.
- ↑ Karapan Sapi Piala Presiden Berubah Jadi Piala Gubernur Jatim (індонез.). Kompas. 30 жовтня 2013. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 травня 2015.
- ↑ 100 Rupiah (англ.). Numista. Архів оригіналу за 3 грудня 2015.
- ↑ Latief Wiyata, 2002, с. 4.
- ↑ Tradisi Carok, 2011, с. 147.
- Большая советская энциклопедия. — 1969—1978.
- Бандиленко Г. Г., Гневушева Е. И., Деопик Д. В., Цыганов В. А. История Индонезии: В 2 ч. — М., 1992—1993.
- Народы мира. Энциклопедия. — М. : ОЛМА Медиагруп, 2007. — 640 p. — ISBN 978-5-373-01057-3.
- В. А. Тишков (главный редактор). Народы и религии мира. — М.: Большая Российская Энциклопедия, 1999. — ISBN 978-5-85270-155-6.
- Шауб А. К. «Нагаракертагама» как источник по истории раннего Маджапахита (1293—1365). — 1992.
- M. Th. Houtsma (ed). E.J. Brill's First Encyclopaedia of Islam, 1913-1936. — reprint. — Leiden, 1993. — 578 p. — ISBN 978-9004-09796-1.
- Ricklefs, Merle Calvin. A History of Modern Indonesia since c. 1200. — 3rd edition. — Stanford University Press, 2002. — 495 p. — ISBN 978-0804744805.
- Merle Calvin Ricklefs, Moh. Sidik Nugraha. Sejarah Indonesia Modern 1200–2008. — Penerbit Serambi, 2008. — 865 p. — ISBN 9789790241152.
- Huub de Jonge. Madura dalam Empat Zaman: Pedagang, Perkembangan Ekonomi dan Islam. Suatu Studi Antropologi Ekonomi. — KITLV; LIPI; PT Gramedia, 1989. — 316 p. — ISBN 9789794036013.
- Ooi Keat Gin. Southeast Asia: A Historical Encyclopedia, from Angkor Wat to Timor. — Santa Barbara : ABC-CLIO, 2004. — 1791 p. — ISBN 1-57607-770-5.
- Soemarsaid Moertono. State and Statecraft in Old Java: A Study of the Later Mataram Period, 16th to 19th Century. — Singapore : Equinox Publishing, 2009. — 170 p. — ISBN 978-602-8397-43-8.
- A. Latief Wiyata. Carok: Konflik Kekerasan Dan Harga Diri Orang Madura. — Yogyakarta : LKiS Pelangi Aksara, 2002. — 267 p. — ISBN 978-979-9492-678.
- Henry Arianto, Krishna. Tradisi Carok pada Masyarakat Adat Madura // Forum Ilmiah. — 2011. — Vol. 8, num. 2. — P. 146—155.
- Rifai, Mien A. Lintasan sejarah Madura. — 1993.
- Nugroho, Yayuk Sri Budi R. Selintas benda cagar budaya Madura. — 1997.
- Офіційний сайт міністерства внутрішніх справ Республіки Індонезії
- Офіційний сайт адміністрації провінції Східна Ява
- Офіційний сайт східнояванського управління центрального статистичного агентства Республіки Індонезії [Архівовано 21 листопада 2015 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт адміністрації округу Бангкалан [Архівовано 1 березня 2022 у Wayback Machine.]
- Офіційний сайт адміністрації округу Памекасан
- Офіційний сайт адміністрації округу сампангах
- Офіційний сайт адміністрації округу Суменеп