Очікує на перевірку

Кармазін Юрій Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Юрій Анатолійович Кармазін
Народився21 вересня 1957(1957-09-21)
Звенигородка, Черкаська область, Українська РСР, СРСР
Помер9 листопада 2022(2022-11-09) (65 років)
ПохованняБайкове кладовище
Країна СРСР
 Україна
Місце проживанняКиїв
Діяльністьполітик, правник
Галузьполітик
Alma materОНУ ім. І. І. Мечникова
ЧленствоВерховна Рада України VI скликання, Верховна Рада України IV скликання і Верховна Рада України III скликання
Посаданародний депутат України[1], народний депутат України[2], народний депутат України[3], народний депутат України[4] і заступник члена у Парламентській асамблеї Ради Європиd[5]
ПартіяПартія захисників Вітчизни
Конфесіяправослав'я
Нагороди
Заслужений юрист України
Заслужений юрист України
Україна Народний депутат України
2-го скликання
безпартійний 11 травня 1994 — 12 травня 1998
3-го скликання
безпартійний 12 травня 1998 — 14 травня 2002
4-го скликання
безпартійний (НУ) 14 травня 2002 — 25 травня 2006
6-го скликання
Партія захисників Вітчизни (НУНС) 23 листопада 2007 — 12 грудня 2012

Ю́рій Анато́лійович Карма́зін (21 вересня 1957, м. Звенигородка, Черкаська область — 9 листопада 2022[6]) — український юрист, політичний діяч, Народний депутат України 2-го, 3-го, 4-го, 6-го скликання.

З травня 1999 — голова Партії захисників Вітчизни. З липня 2001 — співголова Народно-патріотичного об'єднання «За Україну». Радник Президента України (липень — серпень 2007). Заслужений юрист України (1996). Державний радник юстиції 3 класу.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 21 вересня 1957 року у м. Звенигородці Черкаської області.

Освіта: Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, юридичний факультет (1976—1981), юрист.

1974 — липень 1976 — робітник Смілянського міськпобуткомбінату.

1976—1981 — студент Одеського державного університету імені І. І. Мечникова.

Грудень 1980—1982 — помічник прокурора Центрального району міста Одеси.

1982—1984 — помічник прокурора Одеської області.

1984—1985 — заступник спеціального прокурора Одеської області.

Листопад 1985 — серпень 1992 — прокурор Приморського району міста Одеси.

З липня 1992 — суддя Одеського обласного суду.

З липня 1994 — голова слідчої комісії в справі АСК «Бласко».

Політична діяльність

[ред. | ред. код]

Народний депутат України 2-го скликання з 11 травня 1994 до 12 травня 1998. Обрано у Приморському виборчому окрузі № 299, Одеської області, висунутий трудовим колективом. На час виборів: суддя Одеського обласного суду, позапартійний. У першому турі: явка виборців склала — 56,3 %, «за» проголосували — 15,17 %. У другому турі: явка — 52,1 %, «за» — 60,29 %. 23 суперники (основний — Анатолій Вассерман).

З січня 1996 — заступник голови Одеської обласної організації Конгресу української інтелігенції.

Народний депутат України 3-го скликання з 12 травня 1998 до 14 травня 2002. Обрано у виборчому окрузі № 134, Одеської області. Явка — 65,0 %, «за» проголосувало 40,0 %. Обрано з 19 претендентів. На час виборів — народний депутат України. Член фракції «Громада» (травень 1998 — лютий 2000), позафракційний (лютий — липень 2000), член групи «Солідарність» (з липня 2000). Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією (липень 1998 — лютий 2000), голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000).

Кандидат у Президенти України на виборах 1999. У першому турі отримав 90793 голосів виборців (0,35 %) — 10-е місце серед 13-и претендентів.

Обирався депутатом Одеської обласної ради народних депутатів; двічі — депутатом Приморської районної ради народних депутатів міста Одеси.

Член юридичної служби Громадянського комітету захисту Конституції «Україна без Кучми» (лютий 2001).

Народний депутат України 4-го скликання з 14 травня 2002 до 25 травня 2006) від виборчого блоку політичних партій «Блок Віктора Ющенка „Наша Україна“», № 17 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний. Член фракції «Наша Україна» (15 травня 2002 — 7 вересня 2005), фракції політичної партії Народний Союз «Наша Україна» (з 7 вересня 2005). Голова підкомітету з питань законотворчості, систематизації законодавства та його відповідності міжнародному праву Комітету з питань правової політики (з 12 червня 2002).

Був членом фракції «Наша Україна» до травня 2006 року. На виборах 26 березня 2006 року балотувався в народні депутати України від «Блоку Юрія Кармазіна»[7], № 1 в списку. До Парламенту — не потрапив (Блок набрав 0,65 % голосів виборців).

Крім участі у виборах до Парламенту, на виборах 26 березня 2006 року, Юрій Кармазін також був кандидатом на посаду міського голови м. Києва від «Блоку Юрія Кармазіна» — отримав 4-те місце із 5,45 % голосів виборців.

Народний депутат України 6-го скликання з 23 листопада 2007 від Блоку «Наша Україна — Народна Самооборона», № 58 у списку. На час виборів: голова Партії захисників Вітчизни. Член фракції Блоку «Наша Україна — Народна Самооборона» (з 23 листопада 2007). Перший заступник голови Комітету з питань правосуддя (з 26 грудня 2007).

У виборах до Парламенту 2012 року — участі не брав, оскільки ЦВК відмовив йому у реєстрації[8].

У 2005 році Юрій Кармазін в інтерв'ю газеті «Бульвар» заявив, що виступає проти прем'єр-міністра Януковича, і в одній країні з ним жити не стане. У тому ж інтерв'ю він розповідав, як йому явилася вища сила, яка надала йому інструкції для подальшої діяльності[9][10].

У лютому 2016 року Кармазін став одним з організаторів руху «Революційні праві сили»[11], які намагалися організувати «Третій майдан» та закликали до повалення чинної влади.

У січні 2018 року Юрій Кармазін провів пресконференцію, на якій надав документи, що начебто підтверджують зв'язок між компанією ICU та американським фінансистом, заступником голови інавгураційної комісії Дональда Трампа Еліотом Броуді. У компанії ICU спростували цю інформацію та подали на Кармазіна до суду за наклеп[12]. Лише у квітні 2021 року, за повідомленням пресслужби компанії ICU стало відомо, що Верховний суд залишив в силі постанову Північного апеляційного господарського суду, який визнав вину громадської організації «Інститут Права і Суспільства» (президент і співзасновник — Юрій Кармазін) в поширенні ​​інформації про групу ICU[13][14][15].

Могила Юрія Кармазіна, Байкове кладовище

У травні 2018 року Ю. Кармазін був обраний так званим гетьманом козацтва всієї України.[16][17][18][19]

11 березня 2022 року, через власний канал на YouTube, звернувся до Президента України Володимира Зеленського з вимогою називати війну війною та прийняти проект закону 7114 Про оголошення стану війни, згідно з пунктом 19 статті 106 Конституції України[20].

Був одружений, виховав двох доньок (1982 та 1998 років народження). Помер 9 листопада 2022 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 27а).

Благодійна діяльність

[ред. | ред. код]

В 1987—1991 роках надавав значну допомогу у правовому захисті і в забезпеченні приміщеннями ряду благодійних установ першої в СРСР неурядової благодійної організації — Фонду соціальної допомоги імені доктора Ф. П. Гааза[21][22][23][24][25][26][27].

Статистика

[ред. | ред. код]

За статистикою, Юрій Кармазін був найактивнішим депутатом Верховної Ради 4-го скликання за такими показниками:[28]

  • кількість виступів з місця — 1073 (при тому, що середньостатистичний показник депутатів 4-го скликання становив ~40 виступів);
  • кількість виступів з трибуни — 1093 (проти середньостатистичних ~28 виступів);
  • кількість депутатських запитів — 901 (проти середньостатистичного ~31 запита).

За статистикою 6-го скликання на 25 серпня 2011[джерело?]:

Нагороди

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=2
  2. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=3
  3. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=4
  4. ↑ http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/radac_gs09/d_index_arh?skl=6
  5. ↑ http://www.assembly.coe.int/nw/xml/AssemblyList/MP-Details-EN.asp?MemberID=5641
  6. ↑ Помер екснардеп Юрій Кармазін. Главком. Процитовано 9 листопада 2022.
  7. ↑ Блок Юрія Кармазіна. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  8. ↑ ЦИК отказался регистрировать Кармазина кандидатом в депутаты [Архівовано 17 грудня 2012 у Wayback Machine.], Лига-Новости
  9. ↑ Юрий Кармазин: «Уже при новой власти мне передали, что я заказан…» [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] «БУЛЬВАР ГОРДОНА», № 12 (12) 2005, ИЮЛЬ(рос.)
  10. ↑ Юрий Кармазин: «Представьте, четыре утра, тишина дикая, и в этой тишине я чувствую хруст собственного позвоночника…» [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] газета «Факты» от 24 июня 2005 года(рос.)
  11. ↑ Кто устраивает Майдан-3. Вожди Революционных правых сил [Архівовано 3 липня 2018 у Wayback Machine.] «Страна.ua», 21.02.2016(рос.)
  12. ↑ Адвокат ICU: Юрию Кармазину грозит срок за клевету [Архівовано 3 липня 2018 у Wayback Machine.] «rbc.ua», 07.06.2018(рос.)
  13. ↑ Верховний Суд України зобов'язав Юрія Кармазіна спростувати поширену ним брехню про ICU. 04_2021. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  14. ↑ Постанова Верховного суду у справі № 910/9397/18. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  15. ↑ Юрій Кармазін свідомо поширив брехню про ICU і американську компанію, - Верховний Суд України. 02.04.2021, 16:05. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.
  16. ↑ 10 фактів з життя «гетьмана» Юрія Кармазіна, який знову хоче бути президентом [Архівовано 5 серпня 2020 у Wayback Machine.], Еспресо, 12 лютого 2019
  17. ↑ Бывший нардеп провозгласил себя гетманом на радость соцсетям [Архівовано 2 липня 2018 у Wayback Machine.] «fakty.ua», 21.02.2016(рос.)
  18. ↑ Комерційне козацтво
  19. ↑ ЮРІЯ КАРМАЗІНА ОБРАНО ГЕТЬМАНОМ КОЗАЦТВА ВСІЄЇ УКРАЇНИ
  20. ↑ В.Зеленський: терміново назвіть війну війною! (укр.), процитовано 11 лютого 2023
  21. ↑ Брошюра о Фонде (Нью-Йорк, 1991) ((англ.)) .
  22. ↑ Висновок постійної комісії з соціальної політики Одеської міської ради від 17 травня 2000 р. (рос.)
  23. ↑ «Спешите делать добро!». — Журнал «Работница», № 3 от 1989 р. стор. 1 [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.]; стор. 2 [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  24. ↑ «Фонд имени доктора Гааза». — Газета «Неделя», № 49 от 1989 р. [Архівовано 22 вересня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  25. ↑ «Люди, деньги, совесть». — Журнал «Охрана труда и социального страхования» № 7 от 1990 р. [Архівовано 22 лютого 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  26. ↑ (рос.) «Философия достоинства, свободы и прав человека»". — Киев: Парламентское издательство, 2009 г.: ISBN 978-966-611-679-9[недоступне посилання з квітня 2019]
  27. ↑ «Портрет правозащитника в социальном интерьере» — газета «2000», № 9 за 2.03.2016 г. [Архівовано 6 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
  28. ↑ Коротка статистика депутатської активності [[2002]]–[[2006]] років. Архів оригіналу за 20 серпня 2008. Процитовано 11 лютого 2013.
  29. ↑ Юрія Кармазіна нагороджено Почесною відзнакою голови Одеської обласної державної адміністрації. 26.06.2021. Архів оригіналу за 3 лютого 2022. Процитовано 3 лютого 2022.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Кармазін_Юрій_Анатолійович&oldid=42389362