Елізабет Ремер
| Елізабет Ремер | |
|---|---|
 | |
| Народилася | 4 вересня 1929[1] Окленд, Каліфорнія, США |
| Померла | 8 квітня 2016[2] (86 років) Тусон, Аризона, США |
| Країна |  США |
| Діяльність | астрономка, викладачка університету |
| Alma mater | Університет Каліфорнії (Берклі) |
| Заклад | Університет Аризони |
Елізабет «Пет» Ремер (нар. 4 вересня 1929 – пом. 8 квітня 2016)[3] — американський астроном і педагог, яка спеціалізувалася на астрономії, особливо на кометах і малих планетах. Вона була добре відома завдяки пошуку втрачених комет, а також відкриттям двох астероїдів, спільному відкриттю супутника Юпітера Фемісто й астероїдом 1657 Ремера, названому на її честь.
Ремер народилася 4 вересня 1929 року в Окленді, штат Каліфорнія, виховувалась в Аламіді, штат Каліфорнія, батьком і матір'ю Річардом Квіріном та Елсі Б. Ремер[4]. З юних років Ремер проявляла інтерес до наукових міркувань і питань астрономії. В одному з інтерв'ю вона розповіла, що коли перейшла в середню школу, багатьом її вчителям не вистачало належної кваліфікації[5]. Оскільки її шкільні роки припали на роки Другої світової війни, багато людей викладали без достатньої освіти. Один із її вчителів загальних наук зробив зауваження з астрономічним підтекстом, які, на думку Ремер, було невірними. Одним із цих тверджень було те, що Полярна зоря — найбільша зірка. Попри відсутність книг або джерел з правильними відповідями, Ремер залюбки шукала інформацію в іншому місці. Вона зв'язалася з асистентом викладача кафедри астрономії Берклі, який допоміг їй знайти відповіді, які вона шукала. Це стало початком її інтересу до нових аспектів астрономії.
У 1946 році Ремер закінчила школу з відзнакою, того ж року виграла Національний конкурс наукових талантів Westinghouse[4][6]. Вона стала серйозним астрономом-любителем і була сповнена рішучості продовжити вивчати комети та астероїди. У 1950 році вона закінчила Каліфорнійський університет у Берклі зі ступенем бакалавра астрономії. Вона закінчила навчання з відзнакою як стипендіат Берти Долбір[4]. Під час навчання в аспірантурі в Берклі Ремер викладала в Окленді для забезпечення фінансування свого навчання у 1950—1952 роках. Цей досвід дозволив їй розвинути пристрасть до викладання. У 1954—1955 роках вона працювала асистентом астронома та лаборантом в Лікській обсерваторії Каліфорнійського університету, у 1955 році здобула ступінь доктора філософії в Берклі[4].
Здобувши ступінь доктора філософії, Ремер продовжила працювати в Каліфорнійському університеті як асистент астронома та проводила дослідження в Єрській обсерваторії Чиказького університету. Ремер отримала звання астронома у 1957 році в військово-морській обсерваторії США у Флегстаффі, штат Аризона[3][4][5][6]. Вона зробила новий крок у повторному відкритті комет, використовуючи 40-дюймовий рефлектор високої чіткості для фотографування та аналізу ядер[4]. Її новаторські дослідження сприяли пошуку десятків короткоперіодичних комет, які обертаються навколо Сонця за менше ніж 20 років. На той час у вчених не було методів чи обладнання, які могли б легко відстежувати такі комети, як тільки відстань ставала надто великою вони «губилися». Ремер знайшла ці втрачені комети, досліджуючи область, у якій, за підрахунками, вони мали знаходитись, коли оберталися навколо Сонця, і виявила слабкий рух відносно навколишніх зірок[7]. Це було непросто, оскільки передбачити положення та яскравість комети надзвичайно важко, особливо для комет, які були відсутніми протягом тривалого часу. Дані Ремер і вимірювання яскравості цих знайдених комет на великих відстанях допомогли астрономам її часу та дозволили відстежувати багато короткоперіодичних комет навколо Сонця аж до сьогодні[3][7].
У 1965 році вона стала виконувачем обов'язків директора Військово-морської обсерваторії США[4]. У 1966 році вона отримала посаду доцента в місячно-планетній лабораторії в Університет Аризони (УА) в Тусоні, у 1969 році її підвищили до професора[3][4]. Крім того, її попросили очолити комітет, який заснував Департамент планетарних наук УА у 1972 році[4][5]. У 1980 році як професор УА, вона працювала астрономом у Тусонській обсерваторії Стюарда[8] до 1997 року[3][4]. Ремер вийшла на пенсію у 1998 році, але продовжила свої дослідження комет й астероїдів як астроном й емерит. 8 квітня 2016 року Ремер померла у Тусоні, штат Аризона[3][4][5].
Ремер відзначили як зразкового члена астрономічної спільноти, вона працювала у багатьох астрономічних комісіях й організаціях. Протягом багатьох років вона обіймала різні посади, включно з президентом і віцепрезидентом комісій Міжнародного астрономічного союзу[3][9].
У 1961 році астероїд 1657 Ремера назвали на честь доктора Ремер[3][4][5]. Вона відкрила астероїд 1930 Люцифер 29 жовтня 1964 року та астероїд 1983 Бок 9 червня 1975 року[3][4][6]. У 1975 році спільно з Чарльзом Ковалем вона відкрила супутник Юпітера Фемісто[3][4][5]. Фемісто втратили невдовзі після відкриття, оскільки це нерегулярний супутник Юпітера. Однак у 2000 році його остаточно знайшли. Протягом своєї кар'єри Ремер знайшла 79 короткоперіодичних комет й обчислила орбіти багатьох комет і малих планет[3][4][5].
Ремер отримала кілька нагород і визнань протягом свого життя та професійної кар'єри. Вона була лауреатом премії Б. А. Гулда Національної академії наук, спеціальної нагороди НАСА та лауреаткою лекторської програми Донохо Тихоокеанського астрономічного товариства[3][4]. У 1960 році журнал «Mademoiselle» відзначив її роботу з кометами та назвав однією з десяти молодих жінок року[10]. Ремер висловила надію в одному листі, що її нагорода «Mademoiselle Merit» заохотить інших робити астрономічні дослідження.
Елізабет Ремер була активним членом астрономічної спільноти до своєї смерті у 2016 році. Вона стала членом Ловеллівської обсерваторії у 2006 році, а також членом Товариства Персіваля Ловелла[3]. Перед смертю вона зробила пожертву, яку використали для створення фонду, який сприяє підтримці придбання, розробки, технічного обслуговування та доступу до вдосконалених технологій і матеріалів в обсерваторії[3]. Її підтримка створила безпечну й ефективну організацію, роботу обладнання та технологій обсерваторії.
- ↑ https://books.google.fr/books?id=uPRB-OED1bcC&lpg=PA630&ots=8YgzQXlCOC&dq=Elizabeth%20Roemer%20september%20%201929&hl=fr&pg=PA630#v=onepage&q=Elizabeth%20Roemer%20september%20%201929&f=false
- ↑ https://www.lpl.arizona.edu/news/2016/spring/elizabeth-roemer-1929-2016
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р Beiser, Antoinette (2016). The Lowell Observer (Issue 108) (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 27 травня 2019.
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т Wisnom, Craig H (October 2016). Elizabeth Roemer 1929–2016. Astronomy & Geophysics. Архів оригіналу за 27 липня 2020.
- ↑ а б в г д е ж Elizabeth Roemer · Women in Astronomy · Lowell Observatory Archives. collectionslowellobservatory.omeka.net. Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ а б в Elizabeth Roemer (1929– ), at her desk at the U.S. Naval Observatory, Flagstaff (Arizona) Station, c. 1963. Smithsonian Institution (англ.). Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ а б Comet Wirtanen · Women in Astronomy · Lowell Observatory Archives. collectionslowellobservatory.omeka.net. Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ Bouška, J.; Vanýsek, V. (1972). A note on the cometary nucleus. Acta Universitatis Carolinae. Mathematica et Physica. 13 (2): 73—84. Bibcode:1972AcMPh..13...73B. ISSN 0001-7140.
- ↑ International Astronomical Union | IAU. www.iau.org. Процитовано 11 грудня 2021.
- ↑ Mademoiselle Merit Award · Women in Astronomy · Lowell Observatory Archives. collectionslowellobservatory.omeka.net. Процитовано 11 грудня 2021.
