Вільям Крукс
| Вільям Крукс | |
|---|---|
| Sir William Crookes | |
 | |
| Народився | 17 червня 1832 Лондон, Англія |
| Помер | 4 квітня 1919 (86 років) Лондон, Англія |
| Поховання | Бромптонський цвинтар[1] |
| Країна |  Велика Британія |
| Діяльність | хімік, фізик, екстрасенс, фотограф |
| Alma mater | Королівський хімічний коледж |
| Галузь | хімія, фізика |
| Заклад | University of Chesterd |
| Посада | Президент Лондонського королівського товариства[d] |
| Членство | Лондонське королівське товариство Шведська королівська академія наук Національна академія дей-Лінчей Національна академія наук США |
| Відомий завдяки: | хімік, який відкрив талій |
| Нагороди | Медаль Французької академії наук (1880) Золота медаль Королівського товариства (1875) медаль Деві (1888) медаль Коплі (1904) Орден «За Заслуги» (1910) Медаль Елліота Крессона (1912) |
 Вільям Крукс у Вікісховищі | |
Сер Вільям Крукс (англ. Sir William Crookes, народився 17 червня 1832 року, Лондон, Англія — помер 4 квітня 1919 року, Лондон, Англія) — англійський хімік та фізик, член (з 1863 року) і Президент (в 1913—1915 роках) Лондонського Королівського товариства, від якого він 1875 року отримав Королівську золоту медаль. У числі інших його нагород — медалі від Французької академії наук (1880), медаль Деві (1888) і медаль Коплі (1904). 1897 року королева Вікторія подарувала йому лицарське звання. 1910 року він отримав «Орден заслуг». Крукс увійшов в історію як людина, що відкрила талій і вперше отримала гелій в лабораторних умовах[2].
Біографія
ред.Вільям Крукс народився в Лондоні в родині Джозефа Крукса (Joseph Crookes), кравця, який приїхав до столиці з англійської півночі, і (його другої дружини) Мері Скотт. Крукс навчався в школі в Чіппехемі, Вілтшир, а наукову кар'єру почав у віці 15 років, вступивши в лондонський Королівський хімічний коледж (Royal College of Chemistry) на Гановер-сквер, де (після закінчення) в 1850—1854 роках обіймав посаду асистента. Незабаром Крукс розпочав самостійні дослідження, але не в області органічної хімії — що можна було б припустити, враховуючи, що його вчителем був Август Вільгельм фон Хоффман (August Wilhelm von Hofmann): він став досліджувати нові сполуки селену. Ці досліди послужили основою для його першої наукової роботи, опублікованої в 1851 році [2].
Після закінчення Королівського коледжу Крукс став керівником метеорологічного відділу в Радкліффській обсерваторії в Оксфорді (1854), а 1855 року був запрошений читати лекції з хімії в Честерський коледж. 1856 року Крукс одружився з Еллен, дочкою Вільяма Хамфрі з Дарлінгтону: у цьому шлюбі у нього народилося троє синів і дочка. З цього часу він жив у Лондоні і займався дослідницькою роботою, переважно самостійно — у себе в будинку № 7 на Кенсінгтон Парк Гарденс (Kensington Park Gardens), у приватній лабораторії. Інтенсивність наукової діяльності і широке коло інтересів незабаром зробили Крукса відомою в суспільстві людиною.
1859 року Вільям Крукс заснував науковий журнал Chemical News, ставши його першим редактором, а з 1864 року редагував «Щоквартальний науковий журнал» («Quarterly Journal of Science»). У різні роки Крукс займав президентські пости в Хімічному суспільстві, Інституті інженерів-електриків, Британському об'єднанні «За прогрес науки» і в Товаристві психічних досліджень[2].
Наукова діяльність
ред.Крукс досліджував електричну провідність в газах при зниженому тиску і катодні промені (в «трубках Крукса»), відкрив явище сцинтиляції, винайшов радіометр і спінтарископ (пристрій, що дозволяє спостерігати сцинтиляції під впливом альфа-променів). Будучи насамперед дослідником-практиком, Крукс з ентузіазмом прийняв і взяв на озброєння метод спектрального аналізу, відкритий Бунсеном і Кірхоффом. 1861 року він відкрив раніше невідомий елемент (з яскраво-зеленим кольором у емісійній частині спектра) і назвав його талієм (від грецького thallos, «зелений паросток»), а 1895 року вперше в лабораторних умовах виявив гелій. Крукс вважається піонером в дослідженні газорозрядних трубок; його дослідження послужили основою для всієї подальшої роботи з вивчення плазми[2].
Крукс і спіритуалізм
ред.1869 року Крукс зацікавився паранормальними явищами, які відбувалися на спіритичних сеансах, і 1870 року розпочав їх практичне дослідження, пообіцявши собі і колегам дотримуватися повної неупередженості і керуватися суто науковими інтересами.
Перед медіумами він висунув жорсткі умови: «Досліди повинні проводитися у мене вдома, у присутності запрошених мною свідків і при повному дотриманні всіх моїх вимог; я залишаю за собою право також використовувати будь-яку апаратуру», — говорилося в його заяві. У числі медіумів, які погодилися взяти участь в дослідах, були Кейт Фокс, Д. Д. Х'юмен та Флоренс Кук, робота з якою особливо його захопила. Крукс стверджував, що на власні очі спостерігав появи примарних і відчутних фігур, явища левітації, чув загадкові голоси, вимірював втрати медіумом ваги при виділенні ектоплазми, фіксував появу написів на грифельних дошках без участі присутніх[3].
1874 року він опублікував повідомлення про виконану роботу, в якій заявив, що явища, які спостерігалися не були результатом шахрайства або галюцинацій, і закликав до подальших наукових досліджень паранормальних явищ. Скандал навколо звіту Крукса прийняв такі масштаби, що з'явилися навіть пропозиції про виключення його з Королівського товариства. Після цього Крукс став проявляти обережність і утримувався від публічних висловлювань на цю тему аж до 1898 року, коли зрозумів, що його авторитет у науковому світі непорушний і позиції в Королівському товаристві не можуть бути поставлені під сумнів. Починаючи з цього часу і аж до самої смерті 1919 року Крукс відкрито заявляв про те, що є переконаним спіритуалістом[3].
Цікаві факти
ред.У 1905 році Крукс проводив аналіз і вимірювання найбільшого із коли-небудь знайдених алмазів Кулінан[4].
Примітки
ред.- ↑ Find a Grave — 1996.
- ↑ а б в г http://www.physchem.chimfak.rsu.ru/Source/History/Persones/Crookes.html [Архівовано 18 листопада 2013 у Wayback Machine.] Вільям Крукс
- ↑ а б А. Конан Дойль. Досліди Вільяма Крукса. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 30 вересня 2011.
- ↑ Crookes, William (1909). Diamonds. с. 78. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 24 січня 2016.
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |