Данько Микола Михайлович
Микола Михайлович Данько (* 24 травня 1926, с. Славгород, Краснопільський район, Сумська область — † 14 лютого 1993, Суми) — український поет, письменник, журналіст, бібліофіл. Перекладач удмуртської літератури. Один із лідерів українського руху опору в Сумах 1970-х — 1980-х років.
| Данько Микола Михайлович | |
|---|---|
 | |
| Народився | 24 травня 1926 Славгород, Краснопільський район, Сумська область |
| Помер | 14 лютого 1993 (66 років) Суми |
| Діяльність | журналіст, поет, літературознавець, перекладач |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Учасник | німецько-радянська війна |
| Нагороди |  |
Біографія
ред.Народився в родині коваля, яка потерпіла внаслідок геноциду українського народу 1932—1933 років. Пережив глибокий стрес від убивств голодом малолітніх односельчан.
1944 — мобілізований до Червоної Армії. Закінчивши Харківську радіошколу, його погнали до Австрії, Угорщини. Мав бойові нагороди. Після звільнення вирішив стати на шлях, до якого прагнув ще з дитинства — приступив до літературної праці. Неабияк посприяло цьому те, що на чотири роки затримався в армії (служив в авіаційних полках на Камчатці, в Конотопі, на острові Сахалін). Закінчив Харківську радіошколу, у батальйоні зв'язку пройшов Угорщину, Австрію, Чехословаччину. На відміну від післявоєнних кріпаків селян-колгоспників мав на руках документи, які дозволяли вільно обирати місце проживання.
1950 — працює на Глинно-Наварійському заводоуправлінні міста Пустомити Львівської області.
1951 — вступив до Львівського державного університету ім. І. Франка на факультет журналістики, який закінчив 1956. Вже улітку стає репортером газети «Ленінська молодь» (Львів). Але 1958 добивається переведення у Сумську область, де стає заввідділу обласної газети «Ленінська правда» (Суми).
Творча діяльність і репресії
ред.
Творчість Миколи Данька багатогранна за тематичним та ідейним спрямуванням. Умовно можна виділити цикл: «Україна, її доля та майбутнє». Саме ця тема розроблена митцем найглибше і найорганічніше, життя рідного народу — як на долоні.
1965 — у видавництві «Молодь» виходить перша збірка віршів «Зоряне вікно», а 1967 — фатальна збірка «Червоне соло», яка стала об'єктом огульної критики комуністів.
1969, 30 квітня — під тиском обласної влади, звільнений «за власним бажанням» із редакції «Ленінської правди». Починається період безробіття та загрози арешту «за дармоїдство». У наступні 20 років змінив десятки професій: посаду старшого літпрацівника редакції журналу «Початкова школа» (Київ), 1970 — на короткий час поновлюється у «Ленінській правді», 1973 — прийнятий на посаду завідувача літературної частини Сумського музично-драматичного театру ім. М. Щепкіна, 1974 16 березня звільнений, 15 липня зарахований до цеху безалкогольних напоїв Сумського пивооб'єднання, 1975 — режисер в обласному клубі кінолюбителів, 1979 — методист в обласному клубі кінолюбителів, 1983 — контролер відділу охорони при Сумському МВС, дуже скоро звільнений і, фактично, безробітній.
Переклади з удмуртської літератури
ред.У період із 7 січня 1970 р. по 16 січня 1972 р., працюючи на посаді старшого літературного працівника редакції газети «Ленінська правда», вдається до перекладацької роботи. Але оприлюднює лише кілька творів з удмуртської літератури — три вірші[1][2] поета Флора Васильєва, особистого друга Данька — два у газеті «Ленінська правда» і один у молодіжній газеті «Червоний промінь»[3].
Друга спроба популяризувати удмуртську літературу припадає вже на початок 1980-х років. Знову в сумській молодіжній газеті «Червоний промінь» Данько розміщує підбірку перекладів з удмуртської[4]. Вочевидь тим самим вшановуючи пам'ять поета Васильєва, який загинув у загадковій автокатастрофі.
У ДАСО збереглося також листування двох поетів, в якому йдеться і про техніку українсько-удмуртських перекладів.
Член дисидентського руху в Сумах
ред.Попри життєві труднощі (поета, до всього, покинула дружина), у 1970-х роках Данько став осердям дисидентського середовища міста Суми, приймав патріотичну інтелігенцію у себе у квартирі (Анатолій та Василь Коломацький[5], Віктор Казбан), став потужним каталізатором національного руху в краї. Василь Коломацький — тепер відомий діяч української діаспори в Канаді — так згадує період спілкування з поетом:
Нині, з віддалі 2006 року, намагаючись проаналізувати феномен осередку Миколи Данька, я б позначив його терміном „Неокупована територія”. Тобто територія, де не визнавали етику і практику комунізму, не визнавали навколишню пропаганду і міщанський стиль життя і жили за канонами світовими, вірячи в українську культуру, в рідне слово, в етику національно-свідомої інтелігенції. Тут була презентована інша система, інша цивілізація, яка зазнавала тиску від навколишнього світу, але трималася само і гордо.
Новий час
ред.1988 — у журналі «Кафедра» № 2 вперше після замовчування опубліковано його вірші, 1989 2 січня — поновлений на роботі у сумській газеті «Ленінська правда». Але на цей час Данько вже є хворою людиною, що втратила стимул для творчого існування.
1991 у видавництві «Радянський письменник» виходить третя прижиттєва збірка творів «Й сонця прихилив би». До неї увійшли твори, які були заборонені до друку в минулі роки. Водночас він виступив з останньою публіцистичною відозвою, надрукованою у газеті «Червоний промінь» на честь прийняття Декларації про суверенітет України:
Суверенітет на словах поступово обросте пір'ям... Українська мова, насупір усім її ненависникам, здобуватиме перемогу за перемогою... Цілком свідомий того, що названа Декларація, яка не набрала чинності закону – тільки задрипана шапка, а не сама голова. Але ж дасть Бог, якось намацаємо свою голову й зодягнемо ту благеньку покривку та ще й перетворимо на Шапку Мономаха! Вірю! Станеться! Давайте тільки не докотимося до міжпартійної жабомишодралівки... Ось розкуємося. Будемо робити крок за кроком... Я, наприклад, у своїй зухвалій поетичній уяві давно завважив райдугу над вільною Україною. Серце бачить раніше ока. Але ж воно й підказує: поспішаймо повільно!
1993, 14 лютого — помер від хронічних хвороб.
Музей
ред.При Славгородському шкільному музеї історії села за ініціативи Віктора Казбана та директора Сумського музею «Освіти та науки» Анатолія Близнюка створена експозиція-музей присвячена Миколі Даньку, куди увійшли особисті речі поета.
Вшанування пам'яті
ред.В Сумах існує вулиця Миколи Данька.
Джерела
ред.- Садівничий В. О. Вони тримають Україну / Володимир Садівничий // Українська культура. — 1994. — № 11—12. — С. 11—13.
- Садівничий В. О. Козацьким обеліском на путі... / Володимир Садівничий // Слово і час. — 1996. — № 7. — С. 11—14.
- Садівничий В. О. Голгофа Миколи Данька / Володимир Садівничий // Літ. Україна. — 1995. — 12 жовтня. — С. 8.
- Садівничий В. О. З тавром націоналіста // Реабілітовані історією. Сумська область: [3 кн.] — Суми : ВВП «Мрія-1», 2005. — (Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією»: у 27 т. / голов. редкол.: Тронько П. Т. (голова) [та ін.]. Кн. 1 / [обл. редкол.: Латишева Л. С. (голова) та ін.]. — 2005. — С. 135—139.
- В. Садівничий. Доля і недоля Миколи Данька. 2006 [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Садівничий В. О. Національні засади як передумова творчості М. Данька / В. О. Садівничий // Вісник Сумського держ. ун-ту: Збірник наук. праць. Серія Філологічні науки. — 2006. — № 3. — С. 34—43.
- Садівничий В. О. «Серце бачить раніше ока…» До питання соціальних передбачень у творчості Миколи Данька / В. О. Садівничий // Культура народов Причорноморья. — 2007. — № 101. — C. 271—275.
- Садівничий В. О. Публіцистично-художня діяльність Миколи Данька в контексті національного інформаційного простору 60—80-х років XX століття: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. наук із соціальних комунікацій / В. О. Садівничий. — К., 2008. — 20 с.
- Садівничий В. О. Властивості, функції й типи заголовків у структурі та змісті публіцистики Миколи Данька / Володимир Садівничий // Вісник Сумського держ. ун-ту: Збірник наук. праць. Серія Філологічні науки. — 2007. — № 1. — С. 66—74 [Архівовано 24 листопада 2015 у Wayback Machine.].
- «Покальний» лист поета Миколи Данька. Артюх В., Садівничий В., Сумський історико-архівний журнал, 2010[недоступне посилання з травня 2019]
- 30 годин на неокупованій території [Архівовано 18 вересня 2009 у Wayback Machine.]
Примітки
ред.- ↑ Васильєв Ф. Хвилина;Туди, де пісня: Вірші; Пер. з удм. Данька М.//Ленінська правда. — 1970. — 3 листопада.
- ↑ Васильєв Ф. Як удмурта стогін-плач: Вірші; Переклад з удмуртської Данька М. // Ленінська правда. — 1970. — 14 листопада.
- ↑ Васильєв Ф. Під зорею: Вірш; Переклад з удмуртської Данька М. // Червоний промінь. — 1970. — 14 листопада.
- ↑ Васильєв Ф. Братерство; Підстрижених дерев я не люблю; Хвилина; Поєдинок; Манекени; Людина: Вірші; Переклад з удмуртської Данька М. // Червоний промінь. — 1982. — 9 грудня.
- ↑ http://history.sumynews.com/xx/1986-1990/item/221-vasyl-kolomatskyi-30-hodyn [Архівовано 28 травня 2015 у Wayback Machine.] Василь Коломацький: 30 годин на неокупованій території